Підлітковий вік (від 11-12 до 14-15 років) — це ціла епоха в житті людини, період суттєвих змін у фізіологічному і психічному розвитку, в соціальному статусі, у формах поведінки.
У психологічній літературі підлітковий вік визначається як критичний, складний, перехідний. Його кризовий характер і складність полягають у різкому дорослішанні, в стрибку з дитинства в іншу вікову фазу, у нове знання. Підліток стикається з раніше не відомими йому суперечностями у взаєминах між людьми, в яких він губиться, він виявляє у собі почуття і потяги, перед якими є беззахисним.
Підліток водночас є тендітним і сильним, вразливим і небезпечним, він однаковою мірою є доступним і добру і злу. Він легко і довірливо прив'язується, але може раптово обірвати, здавалося б, найбільш міцні зв'язки. Він потребує любові, але бере набагато більше, ніж віддає.
Багато труднощів і проблем підлітків пояснюються основною суперечністю їхнього розвитку — рухом до відособлення і соціалізацією. Ці взаємозв'язані процеси проходять нелегко: найчастіше вони є драматичними і для самого підлітка і для оточуючих його людей.
Захищаючи свій особистий і фізичний простір, підліток ще не здатний серйозно і з повагою ставитися до автономії інших людей. В сім'ї ця його властивість породжує чимало труднощів для близьких. Підліток егоцентричний і вимагає поваги своєї інтимності: не слухайте його розмов, не розпитуйте про справи, не заважайте спілкуванню з товаришами, не заходьте до його кімнати без дозволу. Проте він і не припускає, що й інші члени сім'ї теж мають право на відпочинок, таємницю, відособленість. Він живе так, ніби інші повинні присвятити йому своє життя, віддаючи його до останку.
Підліткова дружба є нестійкою саме через те, що підлітку ще не доступне розуміння цінності автономії іншого. В будь-якому конфлікті він уважає себе жертвою, не зрозуміє своєї частки вини в розриві або напруженні взамін.
У процесі соціалізації та відособлення існує ще один аспект: необхідність для підлітка бути зв'язаним з групою і пошук власної ідентичності. Підліток прагне бути прийнятим тією групою ровесників, інтереси якої він поділяє. Це може бути шкільний клас, компанія однокласників чи хлопчиків з двору. Для підлітків група — це не просто діти, яких він уважає цікавішими за інших і з якими він хоче відпочивати. Підліткова група — співтовариство зі своїми нормами, правилами, відмінними від інших. Бути членом підліткової групи — означає бути своїм серед своїх, жити за їх законами, разом з ними протистояти іншим групам. Відторгнення групою сприймається підлітком як применшення цінності своєї особистості, а загроза залишатися поза групою часто сприймається як трагедія.
Потреба підлітка бути зв'язаним з групою вступає у суперечність із потребою у самовизначенні, з бажанням набути своєї ідентичності. Чим старшим стає підліток, тим гостріше постають запитання:
Я знаю, хто ми, хто вони, а хто ж я?
Який я?
Хто я поза групою, без усіх?
Настає момент коли навіть лідер групи, авторитетний і упевнений, запитує себе про це.
Відчуваючи себе іншим (новим і дорослим), підліток вимагає, щоб і дорослі визнавали це. Ставлення підлітків до дорослих є суперечливим: підліток прагне бути незалежним від оцінок і суджень дорослого, від його волі і влади над собою, від контролю й опіки, і в той же час дорослий необхідний підлітку як порадник, старший товариш, люблячий батько, знаючий учитель.
Без дорослого підлітку практично неможливо зорієнтуватися у заплутаному світі людських взаємин, не знайти меж між добром і злом, не розібратися в собі. Підліток шукає в дорослому зразків незалежно від того, які саме (позитивні чи негативні) зразки для нього є привабливими.
Чим старшим стає підліток, тим болючішою є його боротьба з дорослими за свою свободу. Він сам хоче визначати свій спосіб життя, інтереси, форми відпочинку. З віком він стає все більш нетерплячим до авторитарного стилю учителів і батьків, до моралізаторства дорослих, нав'язування йому уявлень про те, що корисно, а що шкідливо.
Батькам, які виховують підлітків, доводиться бути більш гнучкими: змінювати свою позицію під час переходу їх дитини від молодшого шкільного віку до підліткового, допомагати їй соціалізуватися, здобувати автономію, самовизначатися. Дорослий змушений розв'язувати, здавалося б, несумісні задачі: оберігати підлітка і надавати йому свободу, готувати його до самостійного життя і постійно спостерігати за ним.